За загальним правилом інфляційні і три відсотки річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання нараховуються за весь час прострочення боргу. Таке нарахування може відбуватися і на стадії виконання судового рішення про стягнення боргу або вже після отримання стягувачем заборговаості від боржника в межах строків позовоної давності.
При цьому існує думка, що в разі затвердження судом мирової угоди між сторонами про розстрочку виконання, нарахування інфляційних і трьох відсотків річних обежується періодом дії мирової угоди. Натомість, така думка є хибною, адже відповідно до ст. 625 ЦК нарахування здійснюється за весь час прострочення і закінчується після повного виконання грошового зобов'язання.
На це вказує судова практика Вищого господарського суду України, відповідно до якої факт завтердження судом мирової угоди не є перепоною для такого нарахування за весь час прострочення. При цьому слід виходити з того положення закону, що зобов'язання з оплати боргу припиняється після його повного виконання. А за весь час прострочення такого виконання закон дозволяє нараховувати інфляційні і три відсотки річних, навіть якщо між сторонами затверджено мирову угоду.
ВГСУ наголошує на тому, що в разі затвердження мирової угоди нарахування здійснюється не за невиконання самої мирової угоди, а у зв'язку з простроченням безпосереднього зобов'язання (договору). Адже мирова угода не є договором в розумінні цивільного законодавства, а вважається процесуальним документом, що підтверджує волю сторін на взаємне прагнення досягти згоди щодо предмету спору без ухвалення судового рішення з одночасним припиненням провадження у справі.
Тому є хибною позиція про нарахування інфляційних і трьох відсотків річних за невиконання саме мирової угоди. У такому разі суди відхиляють позовні вимоги і роз'яснюють стороні позивача звернутися з вимогами про стягнення таких сум за прострочення виконання основного зобов'язання (за договором).