Давно мене так не "тішили" херсонські судді своєю винахідливістю у справах про розлучення. Пересічна справа про розірвання шлюбу між українкою та громадянином Єгипту стала претендувати на нове слово у судовій практиці у своїй категорії.
Херсонський міський суд, розглядаючи цю справу у позвоному провадженні, вирішив затвердити неіснуючий договір між подружжям про сплату аліментів, порядок зустрічей батька з дітьми та інше. Процесуально це було оформлено ухвалою, окремо від судового рішення про розлучення, але по одній справі. Представляючи громадянина Єгипту (відповідача, батька дітей) мені довелося оскаржити обидва процесуальних рішення, адже ухвала про затвердження договору між подружжям відповідно до вимог ЦПК не передбачена (оскарженню підлягає ухвала про затвердження мирової угоди). В таких випадках заперечення на ухвалу включаються до апеляційної скарги на саме рішення суду.
По факту суд підмінив поняття "завтердження мирової угоди" та "затвердження договору між подружжям", чим створив гібридне процесуальне рішення, яке аж ніяк не узгоджується з нормами ЦПК.
Поясню, як це відбулось. Колишній представник громадянина Єгипту, діючи від його імені по довіреності і маючи повноваження на укладення мирової угоди, підписав мирову угоду з позивачкою (дружиною). За умовами цієї мирової угоди на громадянина Єгипту були покладені обов'язки по виплаті аліментів, врегульовано порядок зустрічей з дітьми тощо. Дана мирова угода разом з клопотанням подана суду на затвердження. Але найцікавіше те, що така угода (договір) за законом має підписуватися безпосередньо сторонами у справі (подружжям) і може розглядатися лише в окремому провадженні. Не дивлячись на це, суд своєю ухвалою затвердив не мирову угоду, а договір між подружжям, якого в дійсності не існувало.
Задовольняючи мою апеляційну скаргу, апеляційний суд Херсонської області зазначив, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідно до ст.109 СК України письмовий договір про те, з ким із подружжя будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також умови здійснення ним права на особисте виховання дітей, подається у разі звернення до суду подружжя за спільною заявою про розірвання шлюбу. Крім того, ч. 2 ст.109 СК встановлено, що договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Відповідно до ч.3 ст.234 ЦПК України, чинного на час ухвалення судових рішень, справи про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, розглядаються судом в порядку окремого провадження.
Дана ж справа розглянута за позовом ОСОБА_8 в порядку позовного провадження, і тому у суду не було підстав для постановлення ухвали про визнання письмового договору між ОСОБА_8 та ОСОБА_11, який не був нотаріально посвідчений, а був оформлений у виді мирової угоди, яку від імені відповідача підписав його представник, при тому, що позивачкою не заявлялись позовні вимоги про стягнення аліментів, та відсутності спору з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти.
Текст постанови суду апеляційної інстанції
